Чатирдаг-Демерджі 7: Гора Демерджі

Проте підйом до вершини впевнено прогнав усі залишки холоду і сну. Натомість ми піднялися на висоту Південної Демрджі – 1239 метрів, що на цілих п’ять метрів вище за одну з найвідоміших кримських вершин – Ай-Петрі. Але не підйом змусив битися серця швидше. Ні, найнеймовірніше було те, що ми побачили на сході. Ці казкові, неземні кольори ранкового сонця, що ще не прокинувшись до кінця, купається у хмарах, ліниво позираючи на ще сонну землю. Такої ніжності у тонах я ніколи не бачив. А гори, сині гори ніби зачаровані, оповиті у сни рожевих туманів лягли рядочком, прислухаючись до моря, яке сяяло неземним світлом підігруючи небесам у їх ранкових іграх. Таке могло би бути будь де, лише не на землі, десь у потаємних мріях чи інопланетних фантазіях, але аж ніяк не в реальному житті!

Ранкова казка

 
З вершини гори ми спустилися до її південно відрогу – скелі Катерини ІІ. Плавні лінії схилів, порослих травою і прорізаних горизонтальними терасами, засадженими довгохвоїми соснами, прийшли групи гігантських кам’яних стовпів. Як виявилося, весь західний схил усіяний такими витворами природної скульптури. Ці дивні фігури здавна підігрівали цікавість людей, тому про них ходить чимало легенд. Одна з них, особливо барвиста, дає і пояснення назви самої гори – Демерджі.
Настали тяжкі часи, коли на кримську землю нахлинули орди кочівників. Як вогняна лава, розтікалися вони по степу, спалюючи селища, вбиваючи людей. Все далі і дали просувалися загарбники вглиб півострова, поки не досягли гір. Біля високої , вершину якої окутував дим (через що місцеві мешканці звали її Фуною – тою, що димить), вони зупинилися. Вирішили кочівники, що кращого горну не знайти і, відібравши у селищі найсильніших чоловіків, повели їх на вершину, де влаштували гігантську кузню. Цілими днями звідти валив дим, танцювало полум’я, чувся дзвін заліза та стук молотів. З того часу у завойовників з’явилося багато зброї. І була сталь з гори Фуни такою міцною, що рубила будь-яку іншу сталь.

На горі Демерджі

 
Але палюче полум’я сушило землю. Висихали джерела, мілішали річки, перестав родити виноград, чахнули сади, гинули від непосильної праці та глоду люди. І зібралися старійшини кількох поселень, щоби обміркувати, як погасити цю пекельну кузню. Найповажніших послали вони до коваля – прохати його піти з гори. Довго їх не було, аж раптом принесли з гори ще гарячий горщик з попелом та залишками людей. Гарно зрозуміли селяни, що хотів сказати їм коваль.
Тоді одна дівчина вирішила сама переговорити з володарем вогню. Непомітними стежками, ховаючись від вартових, дійшла вона до кузні. Похмура картина постала перед нею: під гігантським навісом клекотіли жарким вогнем десятки громіздких горнів, грізно гуділи велетенські міхи, палючі іскри розліталися яскравими снопами увсебіч. А біля на ковалень стояли напівголі люди і били молотами по розпеченому залізу.
Підійшла дівчина до коваля і промовила ніжно: «Послухай-но, чужинцю, а не пішов би ти з нашої гори? Не губи людей і природу!». Та лише засміявся коваль з цього прохання і зі словами: «Та не піду я. І тебе тут залишу. Будеш тепер моєю!», простягнув руки до дівчини. Та відштовхнула вона його зі страшною силою, аж упав він біля горна, обпаливши волосся та одяг. Гнів осліпив його, схопив він щойно викуваний кинджал – і впала дівчина мертвою біля його ніг!
Не витримала сива гора такого злодійства. Затремтіла вона від основи до вершини і ще сильніше розійшлося полум’я. Розійшлася земля і кузня разом з ковалем та людьми пропали навіки у бездонній пучині. Коли ж погас вогонь і вляглися уламки скель, мешканці навколишніх сів побачили незвичайне видовище: на схилі гори з’явилися дивні кам’яні істоти. А на самій вершині – скеля, що своїми була дуже схожою на жіночу голову. І всім нагадувала вона останню жертву жорстокого коваля, молоду дівчину, що ходила просити його піти з гори. З того часу заспокоїлася Фуна і не стало видно вогню над її вершиною, а люди прозвали її новим іменем – Демерджі, що у перекладається, як коваль.

Скеля Катерина ІІ зблизька

 
До речі, на цьому фото видно те саме жіноче погруддя, але майже впритул. І, якщо здалеку – з тієї ж тролейбусної траси – ця скеля майже точно відтворює силует імператриці Катерини ІІ, то звідси відкривається її друга суть – чудовисько. Така собі двоєдина скульптура – красуня і чудовисько. Подивишся з одного боку – красуня, а як не з того – чудовисько!
Обійшовши чудовисько знизу, опиняємося на вузькій стежці між майже суцільних кам’яних брил у компанії з карликовими деревцями, що дивом виросли на цих крутих схилах і міцно вхопилися за кам’яних сусідів. Ще п’ять хвилин – і виходимо на простору, як для цієї місцевості, галявину. Ми – в долині привидів.

У долині привидів

 
Звідси відкривається вид на височезні стіни Демерджі, складені ніби з кам’яних стовпів. Але особливо химерні фігури оточують мандрівників саме тут. Сонце, вітер і вода перетворили звичайні колись кам’яні брили з непримітного сірого вапняку на казкові створіння, у багатьох з яких вгадуються різні міфологічні створіння, герої мультфільмів чи, навіть, реальні люди. Існують цілі книжечки, де описується, що, де і під яким кутом можна розгледіти у цих безжиттєвих постатях.
Не менш цікаве видовище можна побачити, повернувши голову в інший бік. Це – одне з тих місць, де здається, що світ лежить біля ніг. Але й справді, схили гори настільки круті, що дерева і стежки біля підніжжя здаються такими дрібними, ніби ми просто зависли над ними у повітрі. Вся Алуштинська долина розкривається тут, як на долоні. Нам пощастило з погодою і всі гори видно чітко і ясно. Особливо приємно дивитися на знайомих. Серед них – хребет Чатир-Даг з обома своїми краями – вищим Еклізі-Буруном та нижчим Ангар-Буруном.

Вид на хребет Чатир-Даг

 
Що цікаво, з такої висоти всі нижчі гори здаються майже рівнинними. Так подивишся на них і думаєш, чого варто пройти з однієї точки до іншої. А насправді, коли підходиш до них, вони одразу, ніби втрачаючи повагу до скромної особи, що спустилася до їх рівня, починають дутися, підіймаються, розростаються непомітними раніше хребтами та яругами.
Побувавши у серці долини привидів, ми рушили до табору тією ж дорогою, якою прийшли сюди. Проте, якби був ще час, можна було б спуститися донизу. Адже, саме там, де стежка виходить до підніжжя гори, свого часу знімали деякі епізоди для фільму «Кавказька полонянка». Екскурсоводи люблять водити наївних туристів і показувати дерево, з якого падав Нікулін, чи брилу, на якій танцювала Варлей, або розщілину у скелі, звідки вилазив ведмідь. Як будете там, вам неодмінно покажуть і розкажуть чимало цікавого про це.
А ще вразила велика кількість квіток між каміння. Квіти я бачив і раніше, і, навіть, у більших кількостях, але тут були такі, яких ще не стрічав у цьому поході. І особливо багато таких, що корінням своїм неначе вросли у мертве каміння і радо підставляють сонячним промінням свої яскраві квіточки.

Квіточки

2 комментария к “Чатирдаг-Демерджі 7: Гора Демерджі

  1. Правильно подметили про горы: когда я жила в Крыму, в Щебетовке, наша самая рослая в окрестностях (не считая Кара-Дага) гора даже снизу казалась совсем невысокой, особенно по мере моего собственного взросления. Но когда однажды мы решили покорить её вместе с местной «группой здоровья», то не сумели добраться и до середины (в группе было много людей преклонного возраста). Но даже с середины поселок казался уже совсем игрушечным…

  2. До речі, кілька тижні тому бачив у книжковому магазині пятсотметрівку «Судак-Щебетівка». Там все так детально намальовано, а на звороті повно краєзнавчої інформації з описами найцікавіших маршрутів. У наступному сезоні по ній неодмінно вирушу подорожувати Вашою батьківщиною 🙂

Комментарии запрещены