Чатирдаг-Демерджі 3: Золото і сніг

 

Ранкові клопоти

Отож, ранкові збори проминули у найкомфортніших умовах. Букова галявина вибрана була для ночівлі не випадково. Адже саме тут знаходиться роздоріжжя на хребет Чатир-даг та Ангарський перевал, а також з землі б’є джерело з кришталево-чистою водою, чого у цій місцині не так вже й часто побачиш. З тієї води ми й готували їжу. На фото можете бачити нашу «кухню» перед приготування їжі. На передньому плані у казанку, як співав Скрябін, дерева у воді – це буки зі шматочками небесної синяви визирають з майбутнього чаю. Поруч прилаштувалися дволітрові пляшки, по вінця наповнені водою для інших потреб. Ми завжди беремо з собою такі – по пляшці на кожного – і, коли вміст заводського розливу закінчується, вливаємо до них джерельні гірські води. Далі на тринозі розмістився казанок з тарілковим супом – так ми миємо посуд, складаючи брудні миски і ложки в казанок, заливаючи його водою з миючим засобом і підігріваючи до потрібної температури. Така собі похідна посудомийка. Поруч з триногою рожевіють бляшанки від вчорашньої тушонки. Після вечері відбувалися дебати щодо утилізації металевого сміття і прихильники викидання до контейнерів біля населених пунктів перемогли у суперечці паліїв та закопувачів у землю, тому колишнє вмістилище м’ясних компонентів нашої вечері сьогодні помандрує з нами далі і підкорить п’яту за висотою кримську вершину.

Самої вершини звідси ще не видно, хоча ми вже досить близько. А не видно саме через буки. Але, як виявилося, достатньо було пройти ще якихось кількасот метрів щоб потрапити на принципово інші ландшафти. Щільний високий ліс різко закінчувався і поступався вкритому лише травою з поодинокими кущиками та жалюгідними сосонками схилу. Але крім живої природи вся земля тут була рясно всіяна білим розсипом з каміння. Подивіться на фото і побачите її на передньому плані. Трохи далі за авангардом наступаючих хмар зеленіє внизу буковий ліс, а на горизонті між білими клаптями заманливо синіють грізні лінії найвищого кримського хребта, взятого під захист вже загаданим раніше заповідником. Саме на ньому і розмістилися перші чотири вершини.

Підйом на Чатир-Даг

Але, повернемося до підйому. Ці кам’яні розсипи тут не випадкові. Між кримських татар ходить старовинна легенда. Розповідають, що один з останніх ханів мав дуже велику владу і жорстоку вдачу, але не міг мати дітей. Зі злості він страчував своїх дружин, звинувачуючи їх у безплідді, а також убивав слуг, у яких народжувалися діти. Та одного разу, блукаючи біля підніжжя Чатир-Дагу, натрапив він на чаклуна, який виконав його бажання і через дев’ять місяців у хана народився син.
Хлопчик виявився дуже жорстокою людиною, ще жорстокішою, ніж батько. Вже у дитинстві його каверзи могли припинити лише пообіцявши показати страту людини. Після смерті батька молодий хан проводив весь час у кривавих походах, не лишаючи ні на день сідла. Як смерч налітав він на мирні міста і села, сіяв пожежі, вбивав тисячі людей і це було для нього справжньою насолодою. Йому вдалося озброїти армію, рівній якій не було у жодного володаря на світі. А вдавалося йому через те, що одного разу, блукаючи біля підніжжя того ж Чатир-дагу, він надибав того ж самого чаклуна і забажав сіяти повсюди смерть та розруху. Щоб це стало досяжним, чаклун покрив схил золотими самородками. З того часу хан часто серед ночі таємно їздив на те місце і набивав повні сумки золотом.

А тим часом походи тривали. Нескінченні колони полонених, приречених на рабство, тягнулися запиленими шляхами. Коли повз полонених проїжджав хан, все ще не наситившись картинами смерті та руйнування, в одязі, забризканому кров’ю невинних жертв, воїни примушували полонених падати навколішки у дорожній пил, а тих, хто ослухався, вбивали. Та знайшовся один сміливець, який не впав навколішки і перш, ніж був зарубаний воїнами хана, встиг вигукнути: «Стривай, злодію! Прийде час – остання крапля крові твоїх жертв переповнить чашу. І тоді чекай розплати!..». Та лише розсміявся хан. Мало що скаже перед смертю безумний невільник?

Минав час, хан продовжував руйнування і ніщо не віщувало йому біди. Та одного разу, повертаючись з золотих розсипів, він натрапив на маленьку дівчинку. Її матір була схоплена в полон в останньому поході і дівчинка пройшла всю дорогу за колоною, щоб знайти неньку. Коли хан проїжджав повз неї, з однієї з його вщерть набитих сумок випав золотий злиток. Дівчинка підняла його і подала йому, та в цей момент одна думка прийшла їй в голову і вона промовила: «Пане, у тебе багато золота. Дай мені хоч малий шматочок. Я викуплю з неволі свою маму…». І тільки дівчинка це вимовила, як обурений хан зі словами: «Як ти посміла сказати це мені, нахабне дівчисько!» гнівно вдарив дитину з усієї сили нагайкою!

Передсмертний вигук дівчини полетів високо вгору і небо відгукнулося розкатами грому та зрізними блискавицями. Але хан не звернув на це уваги, зіскочив з коня, відпихнув маленьке тіло дівчинки і жадно вихопив з німіючи рук шматок золота. Його пальці забагрянилися червоними краплями дитячої крові. І серед них була та остання, про яку провіщав невільник. Пролунав удар грому неймовірної сили. Задвигтіла земля. З чорних хмар вдарила блискавка і спопелила злодія. Ще раз вдарила блискавка – і обвалився схил гори, ховаючи під собою всю золоту долину! З того часу не стало в Криму злота, з того часу закінчився ханський рід, розповідають старі люди.

От така сумна легенда. Якби не злість і жорстокість хана, то, можливо, підіймаючись на хребет ми би бачили не білі уламки вапняку, а золоті самородки, розкидані по схилу гори. А так, сувеніри з щирого золота можу показати хіба що уві сні. До речі, з чим-чим, а зі сном на хребті Чатир-даг проблем немає. Подивіться, яка сон-трава прикрашає його схили!

Сон-Трава

Йдучи вже хребтом, ми минали цілі долини, що просто синіли від великих волохатих квіток. За майже повної відсутності дерев і кущів, що зумовлено надзвичайно кам’янистим ґрунтом, трави розмістилися тут надзвичайно великою і різноманітною компанією, ніби беручи реванш за букову монополію там внизу.

А ще, саме тут, у долинах хребта Чатир-даг, ми побачили білі клапті снігу. Не зважаючи на досить теплу погоду, майже кожна карстова долина мала в собі снігові поклади. Часом вони досягали кількох метрів завтовшки. Біля кам’яних стін, нагрітих сонцем, відбулося розтавання зимових атрибутів і утворилися півметрові розщілини, куди вільно могла сховатися людина.

Сніг у карсті

А там де сніг, там і зимові забави. Ми згадали гру у сніжки, спускалися на килимку з кількаметрової снігової гірки. Було весело! І, що дивно, зовсім не холодно. Певно, збоку неймовірним могло б здатися, як, одягнені по літньому, люди, бігають по снігу, але шортів і футболки цілком вистачало для того, щоб не думати про холод.

Аж ось, через чотири кілометри ходи від місця нашої ночівлі, три з яких припали на проходження хребта зі сходу на захід, ми підійшли до вершини Чатир-дагу Еклізі-Бурун з висотою у 1527 метрів. Дорога виявилася доволі простою, я майже не дивився на карту, все здавалося очевидним. Ми рухалися південним краєм хребта, тому могли бачити лише краєвиди південної сторони, але коли розпочався, не дуже вже й великий, підйом на саму вершину, гребені з північного боку опустилися і панорама стала повною.

На цей час хмари відступили до низу і не заважали роздивитися навколо. Стало видно далеко на північ, на фото в далині навіть можна роздивитися світлу пляму Сімферопольського водосховища, що взагалі знаходиться за межею гір. А ще, з півночі сунули важкі чорні хмари, раз-по-раз в далині темінь розривали яскраві стріли блискавок, а їх супроводжуючі громи долинали сюди приглушено загрозливими. І особливо контрастними здавалися картини з освітленими сонцем просторами хребта на передньому плані і захованими у грозову темінь північними далями. Але саме туди ми маємо піти далі…

На хребті Чатир-Даг

3 комментария к “Чатирдаг-Демерджі 3: Золото і сніг

  1. Неужели последние три фото Ваши? Выглядят, как минимум, как из журнала (скромно запихиваю свои фотки в архивные папки подальше от посторонних взглядов)…

  2. До ro: Дякую за інструкцію! Я якраз маю в інеті кілька фотоальбомів з фотографіями з мандрівок, то тепер зможу робити свої розповіді більш ілюстративними.

    До pokatushki: Фотографії дійсно мої. З усього, що я викладав, не моїми є лише фото тролейбуса (взяте з вікіпедії) та лісу в тумані (за вечірніми клопотами я тоді просто забув за фотографування). А про свої фото Ви занадто критичної думки. Насправді у Вас дуже гарно виходить. Тут різні жанри (у Вас більше архітектури, міських пейзажів, а в мене в основному природа і все з цим повязане), тому пряме порівняння зробити просто не можливо.

Комментарии запрещены