|
Архів
Про автора
Останні замітки
Закладки:
|
п'ятниця, 12.03.2010
Цією заміткою розпочинаю фотоверсію розповіді "Сто відостків пригод, або Чорногори-Ґорґани 2009". Перші три альбоми - своєрідний фотозвіт за перший день походу. Наш шлях стартував у Краснику, а потім вздовж Чорного Черемошу довів до Берестечка. Саме після цього села і розпочався справжній підйом на перший двохтисячник - Піп Іван. Читаючи розповіді інших туристів, знайшов чимало таких, маршрути яких починалися схожим чином.
середа, 10.03.2010
Поруч білосніжних стін світлиці червоніє своїми ягодами калина, а долі простираються ряди вогненно-жовтих чорнобривців, які так любив Кобзар. Сама світлиця розділена на дві половини: у правій мешкав наглядач з сім’єю, а у лівій містився перший музей. І зараз можна бачити піч, деякі речі, котрі належали мешканцям, усе розставлено так, як було за їх життя.
вівторок, 09.03.2010
20 жовтня 2007 року ми з друзями ступили на канівську землю, де знайшов свій спочинок великий українець Тарас Шевченко. Приїхали рейсовим мікроавтобусом з самого Києва і вже зранку опинилися у Каневі, увінчаному золотими тополями, що своїми стрункими кронами підпирали налите свинцевими хмарами осіннє небо. Ніби чарівним коридором з колонади позолочених дерев, ми прямували вздовж берегової лінії до тієї гори, з якої видно і Дніпро, і кручі. І йдучи туди, коли місто з його багатоповерхівками залишається десь позаду, а сірі води Дніпра поволі сунуть праворуч, а ліворуч здіймають до неба свої круті плечі покриті лісом пагорби, думки ринуть крізь простір і час і події далеких-далеких років починають здаватися зовсім близькими. Історія оживає.
понеділок, 08.03.2010
Вітаю представниць прекрасної половини blox з міжнародним жіночим днем! :-) У дарунок пропоную невеличку добірку кримських фото. Що таке Крим? Крим - це море, гори та історичні памятки. Кожній з цих компонент присвячено по фотоальбому з нашої травневої подорожі. Травень - це теж весна. Тож нехай ці світлини допоможуть їй швидше справитися з такою затяжною зимою. :-)
неділя, 07.03.2010
неділя, 28.02.2010
Вирішуємо, що будемо робити далі: чи завершуємо нашу мандрівку, йдучи від водоспаду прямою дорогою до траси, де ловимо транспорт до Івано-Франківська, чи мандруємо далі, через хребет Явірник до Яремчі, і їдемо до Франківська звідти. Пам’ятаючи гіркий досвід несподіваних блукань і враховуючи відсутність чітко означеної дороги до Яремчі, вирішуємо не ризикувати, тому обираємо перший варіант. Пригод вже досить, пора додому.
субота, 27.02.2010
На нещастя, ми втрапили в якусь чашоподібну долину, з якої вибиралися неймовірними зусиллями. Пейзажі тут стали вже й не містичними, а просто апокаліптичними – суцільне каміння, нібито накидане звідкілясь згори, якесь аж неприродне в своїй надмірності. Наші страждання (ми вже згадали незлим словом і Чорногори, і Хеде, встановивши, що тепер в нас поєднання двох попередніх рівнів складності: і дощ, і непрохідність) нарешті були винагороджені – Віктор знайшов стежку!
Ми зовсім небагато пройшли центральною транспортною артерію селища, але встигли оцінити, що сусідство з курортом кардинально змінило вигляд Паляниці. Ще учора йшли звичайними українськими селами, а тут ніби потрапили в якусь іншу країну. Хатинки такі великі і вишукані. Навколо них розкинулися садочки з дизайнерськими фантазіями. Деякі вілли вже стояли готові, багато які ще доводилися до пуття.
п'ятниця, 26.02.2010
Незабаром хребет скінчився, дорога сповзла донизу і винесла нас на сідловину перед полониною, що примостилася на південному схилі гори Буковина. Не виходячи на саму полонину, ми сіли під захистом могутніх смерек і заходилися поповнювати наші енергетичні запаси. Місце обіду, мушу сказати, вибрали добре, з телевізією. Причому не у вигляді коробки, а з об’ємним зображенням і реалістичним звуковими доріжками.
На щастя, наші страждання були нарешті винагороджені – ми знов знаходимо якусь подобу стежки, й невдовзі вона виводить нас до малесенького струмочка, а там і вибирається на рівну полянку з виразними ознаками колишнього туристичного перебування. Ми ладні цілувати благословенну суху й рівну місцинку. Вже майже сорок хвилин на десяту, ми втомлені, побиті-пошарпані, брудні й голодні. А треба ще ж табір розбити, вечерю приготувати. Вирішуємо розподілити обов’язки з метою оптимізації процесу: я ставлю палатку і збираю дрова, а Начальник іде шукати питну воду.
|
|
||||
