Мандрівник з України

З Межиріча прямую до Токарів. Місцева особливість сільських доріг – пісок. Якщо на центральній вулиці його ще не дуже багато, то поза нею велосипед геть втрачає можливість рухатися і доводиться переходити на стежки обабіч піщаної ріки. Зате одразу за сільською смугою асфальт повернувся і їхати стало веселіше.

Влітку 1891 року 207 велосипедистів  протягом тижня подолали 1200-кілометрову дистанцію – від Парижа до портового міста Брест і назад. Це була перша в історії подібна акція, яка не лише популяризувала відносно новий транспортний засіб, але й відкрила чергову сторінку в його історії. Який стосунок має це до розповіді про мандрівку? Читайте далі ;-)

Черговий спуск позначився черговим селом – Гнилицею. За картою дорога мала проходити дамбою біля ставка з півкілометра завширшки. Тут ми думали посидіти на березі й перекусити. Але реалії були безжальні до наших планів: замість села побачили кілька хат і ніякого магазинчика, а на місці озера якась заболочена місцина. Може ставок згнив?

Утретє підіймаємося на пагорб. Асфальтівка бере відпустку на найближчі кілометри. Коли дорога на деякий час заходить до лісу, ми вперше (і, на щастя, востаннє) натикаємося на справжнє болото. На нашу радість жахи недодоріжжя тривають недовго і ми успішно спускаємося до цивілізованих доріг у досить великому селі Осоївка – позаду лишається половина маршруту.

Маршрут першої у сезоні веломадрівки 16 квітня 2012 року виявився такою собі імпровізацією. Спершу була думка проїхати 130-кілометрове кільце «Суми-Штепівка-Лебедин-Суми», щоб підготуватися до скорого бревету. Але більшістю голосів було вирішено, що для початку ця дистанція занадто велика, тому за кілька днів до виїзду я зробив коротший і приємніший маршрут «Суми-Кияниця-Хотінь-Суми», що пролягав у більшості лісовими та польовими дорогами і в довжину не перевищував півсотні кілометрів. Як на те, у ніч перед виїздом пройшов дощик, а отже, на цьому маршруті боротьба з кілометрами обіцяла перетворитися у двобій з болотом. Тож, уже на місці збору вирішили проїхати третій варіант – асфальтоване кільце «Суми-Барилівка-Глибне-Суми». Детального маршруту ми не складали, але мали з собою карти, де, за приблизними підрахунками, наша мандрівка мала скласти 70 кілометрів. На відміну від двох попередньо розроблених, цей маршрут на перший погляд не мав жодних цікавих історичних, чи архітектурних, чи ще якихось пам’яток, на які варто було б подивитися. Тому ми спершу й не сподівалися побачити щось надзвичайне. Але ж ні…

Вдруге у півріччі я потрапив до Західної України менш, ніж за місяць після попередньої поїздки. Цього разу поспішав на зустріч з замками цілком свідомо. Разом зі своїми друзями, такими ж затятими мандрівниками як і я, вирішив провести чи не останні погожі вихідні жовтня у володіннях ще не змитої осінніми зливами краси Карпатських гір. Наш маршрутик не вирізнявся довжиною, зате починався і закінчувався старовинним замком. Про перший з них – мисливський замок родини Шенборнів і піде мова у цій замітці.

Три дні конференції пролетіли як одна мить. Через велику кількість доповідей учасників я здійснив своє задумане сходження до Високого Замку лише останнього вечора. Як завжди, взяв з собою фотоапарата, але видряпався на вершечок вже по темряві, тому про яскраві фото довелося забути. На щастя, наступного дня я мав кілька вільних годин до потяга, тому компенсував брак знімків твердині за рахунок дивовижної архітектури центру Львова. До того ж, сфотографувати Високий Замок мені не вдалося б і серед білого дня – бо, насправді, замку не існує! Щоб зрозуміти популярність словосполучення «Високий Замок» у місті без замку, повернімось у часі на це місце століть так на вісім назад…

За шість кілометрів на схід від Олеського замку мешкає його сусіда і молодший братик – замок Підгорецький. Йдучи зі швидкістю звичайного пішохода від однієї пам’ятки до іншої можна дійти за годину. Але ми, звісно, поїхали автобусом. Щоправда, не цією короткою лісовою дорогою, а надійними асфальтівками, тож маршрут нашого двадцятикілометрового переїзду мав форму пожованої життям літери «С», що знесилившись стала навколішки.

Часом в житті стається низка подій, які згодом неочікувано виявляються об’єднані своєрідним зв’язком. Я не думав ні про який тур замками західної України, але так трапилося, що за півроку (осінь 2008 – весна 2009) аж чотири рази за різних умов та з різним товариством побував у західному регіоні й майже щоразу така поїздка не проходила без відвідин якогось замку чи фортеці. Тож тепер не лишається нічого іншого, як поділитися враженням від побаченого.

Щиросердечно вітаю читачів блогу з Новим 2012 роком! Бажаю у ньому нових захопливих мандрівок і хвилюючих відкриттів! Обєктів для подорожей можна знайти безліч, але якщо не знаєте з чого почати, можете відкрити для себе щось з того, що зявилося на цьому блозі за останній рік.

Туристичний сезон 2011 року ми розпочали з Кримських гір. З 5 по 8 березня наша група відвідала ряд печерних міст (Бакла, Качі-Кальйон, Сюйрень, Чилтер-Коба, Ескі-Кермен), взяли участь в екскурсії астрономічним містечком, побачили "місячне" озеро і ще чимало природніх окрас північно-західних Кримських гір.

2 квітня мали похід вихідного дня в околицях Сум. У цій мандрівці ми розвідали прибережні ліси на північний схід від міста - вгору за течією Псла.

17 квітня відкрився велосезон. Маршрут мав вигляд кривенького кільця, яке виходило з Сум у північному напрямку, а поверталося у східному. На своєму шляху побачили архітектурні памятки Стецьківки, Хотіні (найдавніше село Сумщини), Кияниці (найкрасивіший палац Сумщини).

З 26 по 28 червня мандрували вздовж Десни. Виїхали з Конотопа, ознайомилися з Батурином(гетьманський палац, реконструйована фортеця), Сосницею(батьківщина О.Довженка), Мезином(розкопки поселень первісних людей), Новгородом-Сіверським(одне з найдавніших міст України). Кожен обєкт вразив по-своєму. Таке враження, що на невеличкому клаптику на межі областей зібралися памятки історії від прадавніх часів до сьогодення.

Велопоїздка 20 липня мала менший кілометраж, але не менші враження. Цього разу ми вирішили забути про асфальт і дослідити лісові дороги на північний схід від Сум.

27 серпня ми мандрували на захід від Сум. Відвідали єдиний на Сумщині заповідник (Михайлівська цілина), Недригайлів з селами Кулішівка(найперший у світі памятник мамонту) та Хоружівка(чимало цікавих архітектурних та скульптурних памяток 2000-х)

4 вересня мали подорож у південному напрямку до берегів річки Ворскла. Побували у лісі з кількастолітніми соснами і побачили Бакирівську церкву - найдавнішу з тих, що залишилися на Сумщині.

16 і 20 вересня знову досліджували околиці Сум. Цього разу звернули погляд на захід. За дві поїздки ми повністю ознайомилися з побережжям Косівщинського водосховища - найбільшого водосховища на Сумщині.

27 вересня побували у ряді сіл на південь від міста - Червоному, Великому Бобрику та Нижній Сироватці. Побачили кілька красивих церков-памяток архітектури, старовинний парк.

Закриття велосезону відбулося 7 жовтня. Цього разу мали поїздку до Кияниці, але не вже розвіданим шляхом (асфальтом), а лісовими дорогами навпростець. Поїздка виявилася успішною. Окрім самого палацу в Кияниці ми навіть випадково проїхалися військовим полігоном.

Цього року вересень видався навдивовижу теплим і сухим. Тож чи не на цей місяць припало найбільше моїх велопоїздок у всьому сезоні. Востаннє у вересні я їздив у невелику 60-кілометрову мандрівку 27 числа. Зі мною був мій незмінний в останні рази напарник Андрій. Нагодовані бездоріжжям Косівщинських берегів, ми вирішили зробити поїздку переважно асфальтованими дорогами. А напрямок вибрали південний – щоб побачити кілька сусідніх населених пунктів з пам’ятками архітектури.