Мандрівки цікавими куточками України
UA TOP Bloggers free counters
п'ятниця, 12.03.2010

 Цією заміткою розпочинаю фотоверсію розповіді "Сто відостків пригод, або Чорногори-Ґорґани 2009". Перші три альбоми - своєрідний фотозвіт за перший день походу. Наш шлях стартував у Краснику, а потім вздовж Чорного Черемошу довів до Берестечка. Саме після цього села і розпочався справжній підйом на перший двохтисячник - Піп Іван.

Читаючи розповіді інших туристів, знайшов чимало таких, маршрути яких починалися схожим чином.

 Наприклад, всього через два тижні після нас цим шляхом на Піп Іван сходила група сумських туристів (brodyaga.org). Зустрічаються й такі, що штурмували гору в осінню непогоду (yablog.org.ua).

 А для когось Піпі Іван став лиш стартовою точкою перед кросом Чорногорою (sotomajor.org.ua).

IMG_7482 IMG_7483 IMG_7484
IMG_7488 IMG_7490 IMG_7492
IMG_7493 IMG_7494 IMG_7497
       
IMG_7498 IMG_7505 IMG_7506
IMG_7507 IMG_7508 IMG_7509
IMG_7511 IMG_7512 IMG_7517
IMG_7518 IMG_7525 IMG_7526
IMG_7527 STA_7532 STC_7534
             
IMG_7560 IMG_7564 IMG_7565
IMG_7537 IMG_7539 IMG_7540
IMG_7541 IMG_7542 IMG_7543
IMG_7545 IMG_7546 IMG_7548
IMG_7550 IMG_7552 IMG_7555
IMG_7556 IMG_7558 IMG_7559

 

середа, 10.03.2010
Поруч білосніжних стін світлиці червоніє своїми ягодами калина, а долі простираються ряди вогненно-жовтих чорнобривців, які так любив Кобзар. Сама світлиця розділена на дві половини: у правій мешкав наглядач з сім’єю, а у лівій містився перший музей. І зараз можна бачити піч, деякі речі, котрі належали мешканцям, усе розставлено так, як було за їх життя.
вівторок, 09.03.2010
20 жовтня 2007 року ми з друзями ступили на канівську землю, де знайшов свій спочинок великий українець Тарас Шевченко. Приїхали рейсовим мікроавтобусом з самого Києва і вже зранку опинилися у Каневі, увінчаному золотими тополями, що своїми стрункими кронами підпирали налите свинцевими хмарами осіннє небо. Ніби чарівним коридором з колонади позолочених дерев, ми прямували вздовж берегової лінії до тієї гори, з якої видно і Дніпро, і кручі. І йдучи туди, коли місто з його багатоповерхівками залишається десь позаду, а сірі води Дніпра поволі сунуть праворуч, а ліворуч здіймають до неба свої круті плечі покриті лісом пагорби, думки ринуть крізь простір і час і події далеких-далеких років починають здаватися зовсім близькими. Історія оживає.
понеділок, 08.03.2010

Вітаю представниць прекрасної половини blox з міжнародним жіночим днем! :-) У дарунок пропоную невеличку добірку кримських фото.

Що таке Крим? Крим - це море, гори та історичні памятки. Кожній з цих компонент присвячено по фотоальбому з нашої травневої подорожі. Травень - це теж весна. Тож нехай ці світлини допоможуть їй швидше справитися з такою затяжною зимою. :-) 

IMG_5053 IMG_5052 IMG_5050
IMG_5049 IMG_5048 IMG_5045
IMG_5043 IMG_5041 IMG_5036
IMG_4904 IMG_4874 IMG_4869
IMG_4868 IMG_4738 IMG_4737
IMG_4736 IMG_4710 IMG_4708
 
IMG_5138 IMG_5137 IMG_5136
IMG_5135 IMG_5134 IMG_5133
IMG_5132 IMG_5131 IMG_5130
неділя, 07.03.2010

 Продовжуючи подорож, розпочату в Бахчисараї, перенесемося на захід. Останнім бастіном Кримських гір у цій стороні є околиці Балаклави. Ми стали табором на Золотому пляжі неподалік і знайомству з містом присвятили цілий день. Тут є що подивитися, як з давнини (середньовічна фортеця Чембало) так і з не дуже далекого минулого (музей підводних човнів "Військово-морський музейний комплекс "Балаклава"").

Історія міста досить давня. Вважають, що саме Балаклаву під іменем Ламос, місто лестригонів, згадує в Одісеї Гомер. А вже у І ст. н. е. з'являютьяс чіткі історичні згадки. Довгий час тут існувала грецька колонія, а після нетривалого панування князівства Феодоро Балаклава стає генуезькою колонією. Саме генуезці спорудили фортецю Чембало, руїни якої здіймаютсья на горі над містом. За часів Російської імперії тут розвинулася курортна справа, а після другої світової війни у місті розмістився підземний завод з ремонту підводних човнів (нині музей).

IMG_5098 IMG_5099 IMG_5108
IMG_5109 IMG_5112 IMG_5115
IMG_5117 IMG_5119 IMG_5120
IMG_5122 IMG_5124 IMG_5127
 
 Своєю незвичністю Балаклава нерідко приваблювала на гостини відомих людей. Чого лише варті імена Лесі Українки чи Купріна. І зараз місто користується популярністю у мандрівників. Тому блогосфера повна цікавих розповідей тих, хто там побував. Є такі, що описують все у цілому (progylka.com.ua), а є й ті, що присвячені чомусь одному (tivasyk.info). Та серед усіх живих оповідок, що я знайшов, найбільше мене вразила розповідь в "Українському тижні" (ut.net.ua).

 

неділя, 28.02.2010
Вирішуємо, що будемо робити далі: чи завершуємо нашу мандрівку, йдучи від водоспаду прямою дорогою до траси, де ловимо транспорт до Івано-Франківська, чи мандруємо далі, через хребет Явірник до Яремчі, і їдемо до Франківська звідти. Пам’ятаючи гіркий досвід несподіваних блукань і враховуючи відсутність чітко означеної дороги до Яремчі, вирішуємо не ризикувати, тому обираємо перший варіант. Пригод вже досить, пора додому.
субота, 27.02.2010
На нещастя, ми втрапили в якусь чашоподібну долину, з якої вибиралися неймовірними зусиллями. Пейзажі тут стали вже й не містичними, а просто апокаліптичними – суцільне каміння, нібито накидане звідкілясь згори, якесь аж неприродне в своїй надмірності. Наші страждання (ми вже згадали незлим словом і Чорногори, і Хеде, встановивши, що тепер в нас поєднання двох попередніх рівнів складності: і дощ, і непрохідність) нарешті були винагороджені – Віктор знайшов стежку!
Ми зовсім небагато пройшли центральною транспортною артерію селища, але встигли оцінити, що сусідство з курортом кардинально змінило вигляд Паляниці. Ще учора йшли звичайними українськими селами, а тут ніби потрапили в якусь іншу країну. Хатинки такі великі і вишукані. Навколо них розкинулися садочки з дизайнерськими фантазіями. Деякі вілли вже стояли готові, багато які ще доводилися до пуття.
п'ятниця, 26.02.2010
Незабаром хребет скінчився, дорога сповзла донизу і винесла нас на сідловину перед полониною, що примостилася на південному схилі гори Буковина. Не виходячи на саму полонину, ми сіли під захистом могутніх смерек і заходилися поповнювати наші енергетичні запаси. Місце обіду, мушу сказати, вибрали добре, з телевізією. Причому не у вигляді коробки, а з об’ємним зображенням і реалістичним звуковими доріжками.
На щастя, наші страждання були нарешті винагороджені – ми знов знаходимо якусь подобу стежки, й невдовзі вона виводить нас до малесенького струмочка, а там і вибирається на рівну полянку з виразними ознаками колишнього туристичного перебування. Ми ладні цілувати благословенну суху й рівну місцинку. Вже майже сорок хвилин на десяту, ми втомлені, побиті-пошарпані, брудні й голодні. А треба ще ж табір розбити, вечерю приготувати. Вирішуємо розподілити обов’язки з метою оптимізації процесу: я ставлю палатку і збираю дрова, а Начальник іде шукати питну воду.
 
1 , 2 , 3 , 4 , 5 ... 13