Продовжуючи подорож, розпочату в Бахчисараї, перенесемося на захід. Останнім бастіном Кримських гір у цій стороні є околиці Балаклави. Ми стали табором на Золотому пляжі неподалік і знайомству з містом присвятили цілий день. Тут є що подивитися, як з давнини (середньовічна фортеця Чембало) так і з не дуже далекого минулого (музей підводних човнів "Військово-морський музейний комплекс "Балаклава"").
Історія міста досить давня. Вважають, що саме Балаклаву під іменем Ламос, місто лестригонів, згадує в Одісеї Гомер. А вже у І ст. н. е. з'являютьяс чіткі історичні згадки. Довгий час тут існувала грецька колонія, а після нетривалого панування князівства Феодоро Балаклава стає генуезькою колонією. Саме генуезці спорудили фортецю Чембало, руїни якої здіймаютсья на горі над містом. За часів Російської імперії тут розвинулася курортна справа, а після другої світової війни у місті розмістився підземний завод з ремонту підводних човнів (нині музей).
Своєю незвичністю Балаклава нерідко приваблювала на гостини відомих людей. Чого лише варті імена Лесі Українки чи Купріна. І зараз місто користується популярністю у мандрівників. Тому блогосфера повна цікавих розповідей тих, хто там побував. Є такі, що описують все у цілому (progylka.com.ua), а є й ті, що присвячені чомусь одному (tivasyk.info). Та серед усіх живих оповідок, що я знайшов, найбільше мене вразила розповідь в "Українському тижні" (ut.net.ua).
